| |||
|
| 2002 рік |
|
Усвiдомлення любовi на краю безоднi
Михайло Мельник зробив собi дарунок на 45-рiччя: зiграв довгоочiкувану усiма прем''єру за оповiданням Федора Достоєвського "Кроткая". А наступного дня на "Сiчеславнi-2002" був удостоєний за неї нагороди в номiнацiї "Краща чоловiча роль". Вистава йде пiд назвою "Mollis". Мельник разом з перекладачем Юрiєм Кiбцем довго шукали точного українського аналогу росiйському слову "кроткая", не знайшли. I Мельник звернувся до латинi як до нейтрального вiдповiдника. У такому варiантi з''являіться ще й додатковий ефект -- щось вiд дiагнозу того явища, про яке йдеться. Правда, героїня Достоєвського тiльки зовнi була "кроткой", в душi вона вулканiчної породи, iнакше не зробила б фатального кроку, а пристосувалася б, жила б собi тихо, "кротко". В тому-то й трагедiя, що чоловiк обманувся її тихiстью i поступливiстю, не вiдчувши, що цьому і межа, за якою гнучкий нiбито характер ламається. Кому пощастило побачити виставу за цим твором, яку колись грали видатнi пiтерськi актори -- Олег Борисов та Тетяна Шестакова, вже не могли уявити iншого, такого ж яскравого поєдинку людської гiдностi i бажання володарювати. У мельникiвськiй виставi i вiдсутнiсть живої партнерки на користь. Жодна актриса не передасть того, що такi складнi почуття переживала 16-рiчна дiвчина, по сутi дитя, незважаючи на все, що випало на її долю. Мельник грає за обох, пiдтверджуючи визначений письменником жанр твору - "фантастичне оповiдання". Фантастичною автор вважав його форму -- щиру сповiдь самому собi, яка навряд чи могла б бути у реальному життi. Герой вистави розповiдає все, що сталося, намагаючись осмислити це. Вiд цього iнодi складається враження, що дружина була його альтер-его (у всякому разi таку роль вiн нав''язав їй у своїй уявi), що через неї вiн сам собi намагався довести, хто ж вiн і насправдi. Та як часто при цьому вiн втрачав її, бо думав лише про себе! Тепер, iдучи знову пройденим уже шляхом, шукає тi поворотнi точки, вчасно не помiченi ним, якi призвели до трагедiє. I в кiнцi, подивившись на себе збоку, її очима, вiн раптом прозрiває -- вiдкриваі у собi те, що бачила вона, i чого не знав про себе вiн. Прозрiння дорого коштуі i йому. Вiн усвiдомлює, що сенс життя у любовi, а вiн свою любов втратив. Ми проходимо з актором цей шлях, переживаючи цiлу гаму почуттiв: вiд спiвчуття через обурення i повне неприйняття знову до глибокого спiвпереживання, коли навiть ллються спiльнi сльози з очей. Актор бере у полон вiдразу, з першої фрази, сказаної з абсолютно точною iнтонацiєю. Та далi про це вже не думаєш - не до того. Лише потiм, вийшовши з театру, оцiнюєш отi всi метафори i символи, на якi така багата фантазiя у Мельника. А пiд час вистави не здається дивним нi манекен iз пiвголовою, яка наповнюється примарами думок, нi кульки у неживiй руцi, як мертвi грошики, що часом керують живим життям, нi струни, натягнутi, як нерви, нi лiтаври, якi дратують i бентежать своїм громогласним звучанням, нi лiжко, що так нагадує стiл у моргу (консультант по художньому оформленню Iван Шулик, а сценографiя i музичне оформлення належать Михайлу Мельнику). Все це так природньо у цiй виставi i так зрозумiло! Хоча хай вам не здасться, що все лежить на поверхнi. За удаваною доступнiстю кожен може знайти свiй рiвень глибини проникнення у задум митця. Це лише першi враження. Живий театр тим i притягальний, що виставу не можна подивитися у ньому двiчi -- щоразу це буде вже iнший спектакль. Театру Мельника це притаманно, як нiякому iншому. З часом його вистави дуже змiнюються, бо щовечора, починаючи її, вiн не знає сам, яке, хай маленьке вiдкриття, вона принесе йому сьогоднi. Хочу тiльки сподiватися, що нiколи не змiниться щасливо знайдений у "Mollis" фiнал. Вiд нього перехоплює подих. Вiн є кульмiнацiєю пережитих нами протягом години напружених i непростих почуттiв. Вiн є очищенням i надiєю, яку залишає герой нам у спадок. |
