| |||
|
| 23.07.2002 |
|
У цьому жорстокому і спаплюженому світі людині дається все більше шансів досягти прекрасного, збагатити душу чистими почуттями і поділитися своїм щастям з близькою людиною. Але найчастіше трапляється банальне - помирає душа...
Рецензія на постановку Михайла Мельника "Лоліта" за однойменним романом Набокова "О, Лоліто, коли б ти мене так любила..." Хто прагне багато досягти, Має ставити високі вимоги Гете.У цьому жорстокому і спаплюженому світі людині дається все більше шансів досягти прекрасного, збагатити душу чистими почуттями і поділитися своїм щастям з близькою людиною. Але найчастіше трапляється банальне - помирає душа... Прекрасні етюди творчості митців вже не торкаються колись золотих струн нашого серця, не насичують спраглу душу, що чекає на мистецтво життя. - Чому? - спитаєте ви. А відповідь читається у нашому з вами житті. Душа більше не потребує розвитку, ми ж люди - ідеальні створіння на землі... На щастя, ще не зник на землі той діамантовий прошарок людства, що вміє стрибати вище голови, що ставить до себе все вищі вимоги і розкриває людству прекрасні часточки своєї душі, перетворюючи жорстокі будні у прекрасні реалії. У невеликому помешканні колишнього Будинку архітекторів, де зараз розташований Український театр одного актора "Крик", панує казковий світ. Цей світ для своїх глядачів, кожного разу новий, створює видатний український митець Михайло Мельник. Коли розпочинається вистава все немов би завмирає. Зв''язок, що відбувається між глядачем і актором, створює неповторну дійсність, проводить нову паралель між реальністю і світом героїв, де на вустах застигають слова, а у душі народжуються почуття. І як всі знають, єдиним відокремленням людини від звіра є вміння відчувати. Постановка Мельника "Лоліта" за однойменним романом Набокова дає змогу в повному обсязі відчути себе людиною - бо ж серце, сповнене до країв почуттями, не може битися у плоті звіра... "Лоліта" розповідає про таке явище, як "заборонене" кохання, про анімфічну сутність німфетки і про спрагле серце сорокалітнього чоловіка, на чию долю випало щастя припасти під чари юної чарівниці Ло. Життя літератора Гумберта було пекельним сном, єдина дівчинка, що знайшла засоби увібратися до його душі, його мила, кохана Анабел, померла. Інші жінки, що траплялися на його шляху, в тому числі і Валерія, що стала його дружиною, пройшли повз нього "не зачепивши струн душі". Все частіше він повертався до дитинства, до рис коханої Анабел, до її щічок, брівок, гнучких стегон... Вони познайомилися, коли йому було тринадцять, вона була на декілька місяців молодша за нього. І ця перша, і як він вважав на той час, остання любов не давала йому вільно жити, він всюди шукав свою Анабел... 24 роки потому марево розвіялося, воскресивши кохання в іншій... "О, Лоліто, коли б ти мене так любила..." Вистава, на мою думку, побудована у вигляді сповіді Гумберта перед суспільством. Він намагається передати весь свій біль і виправдати свої вчинки. Хоча він не вважає себе розбещувачем малолітніх, в тому числі і Лоліти, його скоріше за все турбує саме любов до цієї німфетки, те, що вона не оцінила його турботи і втекла з іншим, завдавши горя "таткові". "Озброївши" сцену гойдалкою, актор рухаючись у динамічному танку, показує солодкі миті тілесних втіх: виконання чоловічого обов"язку перед Шарлоттою - матір''ю Лоліти і заняттями кохання з Лолітою. Вчуйтеся, "язик робить два кроки назад, щоб потім обпертися об нижні щелепи - ЛО-ЛІ-ТА..." Це мале дівчисько тримало Гумберта в полоні кришталевого сну, її тендітна оголена спина, маленькі, ніжні долоні доводили його до шаленства. Це була та сама Анабел, його кохана Анабел. Але це не була Анабел. Анабел - це маленький янгол, що любив Гумберта і помер у розлуці. А Ло була справжнісінькою хвойдою, що не любила свого "опікуна", а ненавиділа його. Вона спромоглася підвищити свою першу платню з п ятдесяти центів до сорока доларів за кілька тижнів. Але він, охоплений коханням, не бачив Ло поганою. Його Лоліточка, його маленька дівчинка вміла надати насолоду... І саме його сліпота завдала йому болю, коли вона втекла. Він так і не зумів її розлюбити, навіть доросла, змарніла, з чужою дитиною під серцем - це все одно була його Лоліта... Але Лоліта відмовилася поїхати з ним, вона померла у пологовому будинку, розродившись мертвою дівчинкою, так і не випустивши у світ нову Ло. Ця авторська інтерпретація "Лоліти" Набокова дає шанс глядачам зрозуміти хибність такого кохання, що розриває життя навпіл, понівечив душі Лоліти і Гумберта. Але Мельник не зупиняється на досягнутому, він митець і тому кожного разу він підвищує рівень своїх можливостей і шукає нових сюжетів. Зараз у його замислі зробити постановку за Достоєвським, що буде може ще тяжчою за "Лоліту" і розкриватиме важке кохання. Але митцю не вистачає грошей... Всього-на-всього десять тисяч гривень... Знаєте, з кожного по нитці - бідному сорочка. Тому не лайте актора за підвищення платні на білети, так для студентів, що є постійною аудиторією театру, гривня також гроші. Але як приємно буде споминати, що може саме твій вклад допоміг театрові. |
